[B]Из полюбившегося[/B]

Місто булькало, місто плямкало,
і котилося з-під ніг.
Я поклав руку на її тіла клямку,
натиснув легенько та відкрити не зміг.

На божевільнім бальконі
вона тремтіла, не відмикалась.
Я підбирав ключі всіх можливих гатунків,
а вона з уст моїх текла-стікала
крапельками цілунків.

Плакала і зітхала
тіла її сопілка,
рук моїх не пускала
ніг роздвоєна гілка.
А на тій гілці квіти біліли,
листя що пахло сонцем-грозою.
Пташка на гіллі
крильцями билась
накрита моєю рукою...

Грай сопілонько та не сумної,
грай в сорочку розпачу вбрана.
Хай молоко твоїх звуків гоїть
стебла моєї рани...

Балькон зненацька в ту мить розгойдало
та я нічого зробити не міг —
ми разом з бальконом додолу впали
і вгрузли в холодний міщанський сміх!
Дядьки мордаті, тітки пузаті
нас оточили довкіл,-
а ми лежали, в центрі Львова, як в хаті,
не стидаючись оголених тіл своїх...

Плакала і зітхала
тіла її сопілка,
рук моїх не пускала
ніг роздвоєна гілка.
А на тій гілці квіти біліли,
листя що пахло сонцем-грозою.
Пташка на гіллі
крильцями билась
накрита моєю рукою...
(с)

[I]автор вірша - Юрій Винничук,
виконавець - Стефко Оробець на першому фестивалі "Червона рута", м. Чернівці, 1989 рік[/I]

• 
• 
•