О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царi?
Нащо здалися вам псарi?
Ви ж таки люди, не собаки!
Вночi i ожеледь, i мряка,
I снiг, i холод. I Нева
Тихесенько кудись несла
Тоненьку кригу попiд мостом.
А я, отож таки вночi,
Iду та кашляю йдучи.
Дивлюсь: неначе тi ягнята,
Iдуть задрипанi дiвчата,
А дiд (сердешний iнвалiд)
За ними гнеться, шкандибае,
Мов у кошару заганяе
Чужу худобу. Де ж той свiт!?
I де та правда!? Горе! Горе!
Ненагодованих i голих
Женуть (последний долг отдать),
Женуть до матерi байстрят
Дiвчаточок, як ту отару.
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землi?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
I осквернену землю спалить.

• 
• 
•