I вирiс я на чужинi,
I сивiю в чужому краi:
То одинокому менi
Здається - кращого немає
Нiчого в бога, як Днiпро
Та наша славная краiна.
Аж бачу, там тiлько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Менi заiхать в Украiну,
У те найкращеє село.
У те, де мати повивала
Мене малого i вночi
На свiчку богу заробляла;
Поклони тяжкii б'ючи,
Пречистiй ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Ii дитину. Добре, мамо,
Що ти заранi спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мiй талан.

Аж страх погано

У тiм хорошому селi.
Чорнiше чорноi землi
Блукають люди, повсихали
Сади зеленi, погнили
Бiленькi хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погорiло,
Неначе люди подурiли,
Нiмi на панщину iдуть
I дiточок своiх ведуть!..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
I я, заплакавши, назад
Поiхав знову на чужину.

I не в однiм отiм селi,
А скрiзь на славнiй Украiнi
Людей у ярма запрягли
Пани лукавi. Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарськi сини,
А препоганii пани
Жидам, братам своiм хорошим,
Остатнi продають штани.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Погано дуже, страх погано!
В оцiй пустинi пропадать.
А ще поганше на Украйнi
Дивитись, плакать - i мовчать!

А як не бачиш того лиха,
То скрiзь здається любо, тихо,
I на Украiнi добро.
Меж горами старий Днiпро,
Неначе в молоцi дитина,

Красується, любується
На всю Украiну.
А понад ним зеленiють
Широкii села,
А у селах у веселих
I люде веселi.
Воно б, може, так i сталось,
Якби не осталось
Слiду панського в Украйнi.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

[Друга половина 1848,
Косарал] Т.Г. Шевченко

• 
• 
•