Ніколи не думала,що колись зі мною подібне трапиться.Але,як помітила я та інші-я взагалі дуже змінилась останнім часом."Помри,але не даруй поцілунка без кохання"-приблизно такий був в мене девіз по життю..Ну,не настільки категоричний,але все ж...Дозволити себе цілувати хлопцеві,якого бачу вдруге в житті,при цьому в не дуже тверезому стані(обох)-табу №1...
Але вже цілий день в мене з обличчя не злазить посмішка,дивлюсь на наші скажено задоволені пички на "мильниці",згадую вчорашній вечір і розумію-ЩАСЛИВА,ЗАДОВОЛЕНА ЖИТТЯМ!!!!!!!!!!Я усвідомлюю,що почуттів нема ні в кого з нас,ми,можливо,ніколи не побачимось,а якщо і побачимось-то змовчимо про минуле...Але,відверто кажучи,це були найпрекрасніші поцілунки в моєму житті.Всі мої стереотипи про "ідеального хлопця для поцілунків" розлетілись вдрузки...Ні,ти не високий блондин з повненькими губками,віком від 20-25...Ти 18-річний хлопчина з "солдатськими" міцно cтиснутими вустами...
Абсолютно не жалію,що покинула нічний клуб,не жалію,що змінила його на квартиру друзів,не жалію,що піддалась на твою провокацію,не жалію,що дві години була з тобою,не жалію,що покидаючи лиш поцілувала тебе,сплячого,в щічку.
Може мені це здається,але все ж щось блимнуло всередині,коли побачила тебе біля нічного клубу...А в клубі воно почало "миготіти" від проявів твоєї уваги...Я знала,чим закінчиться вечір...
Ось і все...скоро забуду подробиці всього,що було вчора,залишаться спогади про шрам на підборідді та кілька фото...

• 
• 
•