Мій друг.Мій коханий.Два в одному.Без фальші як так-так і по-іншому.Дійсно люблю-дійсно дружу.
Не впізнала.Так змінився.Але те,що люблю-незмінне.Це був час друзів.З міцними обіймами при привітанні.З пивасом.Скромними подарунками.Ми жалілись один одному.
Але....Якби не було його рук...Що торкались мене.....Якби не було пам"яті-що все пам"ятає.Ми не витремо минуле.
Так важко тримати його за руку.Так важко обімати.Забирати руки з його долонь.Вириватись з обіймів.А потім самій йти до нього,торкатись шиї,плечей.Цілувати щічку на прощання та ...останній вдих.
Їдь ,коханий.Звони,коханий.Бувай,коханий.І фраза:"Ти ж мій друг.Я люблю тебе....як друга"-убити себе готова за цю брехню.А правду сказати не можу.Бо він знову побудує стіну.Тільки не вона.Хай мовчання.Хай місяцями його не бачу.
Але....Він тягнеться.Все одно як-чи до друга чи до дівчини.Це не міняє основного-я люблю його.
Хай йде час.І міняються ті,хто тримають мене за руку.Він незмінний.Незамінний.Поки що.
Потрібен час.Або ми,а мине.ю

• 
• 
•